Лариса Север'янівна
29 жовт 2020 р.2 хв
Безумовно, на мої спогади впливає багато факторів: пам’ять про нього інших людей, мої погляди на життя тоді і тепер, безліч фотографій, записи та нотатки на аркушах вкладених у книги з якими він працював.
Шукаю у пам'яті його образ і він розпливається, віддаляється, зникає і я знову шукаю його, пов'язуючи з різними враженнями, у різних ситуаціях. Строгий, зосереджений, чи з теплою усмішкою.
Працю, яка була його змістом життя, нестримним рухом до удосконалення.
Батько мав ще дуже важливу рису – точність та акуратність. Все повинно лежати на своїх місцях, що навіть в темряві ти це найдеш.
Ми мешкали досить скромно, але це на мене особливо не вплинуло, не розвинуло комплексу меншовартості, головне навчання і в житті ти всього досягнеш, кожен в сім’ї виконував свій обов’язок.
Своє дитинство згадую з особливим почуттям не забави, а формування характеру та відповідальності.
Тепер мені здається, що власне завдяки такому батьковому баченню, я досить швидко зрозуміла перевагу духовного над матеріальним. Бути сильним над негараздами, в скрутну годину підтримувати рідних.
Цінив людину за її працю, захоплення, за громадянську позицію. Прожив довге, цікаве життя. Не легке, у складну епоху.
І все ж батько любив життя, а особливо українську пісню, свої Немовичі, свою велику рідню Боровиків!
Згадую про один лист, який отримав тато від молодої дівчини з свого рідного села на Поліссі, який був пронизаний такою вдячністю та теплотою, що здавалось що та дитина йому була як рідна.
Попередньо писала її мати, благала про допомогу . Вже був призначений день весілля, а її доня захворіла на псоріаз, гостре загострення. Вона була у тяжкому психологічному стані, нікого не хотіла бачити, здавалось їй нічого не допоможе. Батько вислав трави та мазі. Пройшов час і та дівчина написала, що вона до весілля встигла одужати і все у неї добре!
Це був лист на чотири сторінки.
Можливо вона прочитає це і відгукнеться.
Вдячність людей безмежна.